***

шукаю змісту там
де чорний пісок стікає
шпаринками байдужості
у невідоме
зусилля марні...
живу до завтра
розмальовуючи день
кольоровими клаптиками
імпресіонізму
незабаром вони стануть
барвистими латками 
моєї надії
розкладу на безмежному столі
поодинокі уламки
цілісного полотна
і сотворю з них крила
щоб врешті полетіти
не боюся
не хочу
не зможу
упасти й розбитися
краще піднімуся високо до сонця
і згорю наче Ікар
торкнувшись його гарячих променів
веселкою картатих крил

буду щаслива