***
Перемовчить, переболить образа,
Розтане в серці березневий сніг,
І слів твоїх оманлива відраза
Росою сліз впаде мені до ніг.
Сльозо моя, дитя моє, прокинься!
Згаси вогонь, ім"я якому сміх,
Заручена із розпачем, пролийся
Дощем рясним на бруд мирських утіх.
Де світлий розум, де душа співає,
Де барви снів вливаються у день,
Нехай десь там сльоза моя засяє
Правдивим скарбом, піснею пісень.
***
слова
вилітають із твоїх вуст
їдкими осами правди
яку творить
твій зранений розум
а я чую тільки
міжрядковий зміст
дивної ніжності
вона проливається на мене
гострими цівками болю
барабанить
по старій дахівці
прокладаючи собі шлях
до мого здичавілого серця
всупереч очевидному
вкриваю себе
білим саваном спокою
і стаю сном
який пахне
невицілуваними цілунками
доторкається до мене
пеленою сивого диму
і звучить тобою
