***

Сама собі ліплю
келію смутку
лелію мокру весну
у своєму серці
звідкись
чуттєва французька
вливається у мої вуха
картавою мелодією
розтікається 
по тілу тугою патокою
позбавляючи руху
тільки думка
пульсує і мучить
шмагає батогом по очах
і кричить: “плач!”
ця затяжна зима
витікає потоками
з моїх очей
прокладаючи 
дві чорні дороги
одна до тебе
друга до мене
блукаємо
шукаємо
віддаляємося 
наближуємося
чекаємо
  а може?
  ні?
  так!