***

у конверті
сплетеному з чорних гілок
зимового дерева
одна добра людина 
прислала мені птаха
його великі очі
світилися спрагою пустелі
пальцями-пір"їнами
обвислих крил
він тримався 
за чорні прутики своєї тюрми
щоб не впасти
бо коли довго не літаєш
втрачаєш здатність
твердо стояти на двох
у дзьобі птах тримав
клаптик паперу
ця біла невідомість
проросла у моїй душі
німим знаком запитання
що там?
простягнула руку 
розгорнула
у пошуку відповіді папір
біле молоко
невидимого чорнила
промовило до мене
голосом підсвідомості

це не птах

це я