*****

Піти чи залишитися? Не знає день.
Колишучи в долонях світло світу,
до сну готує Сонця жовту кулю,
що в неба безмірі поволі гасне.

Мереживом тонким останній промінь
стікає густо по стіні холодній,
прозоро, в’язко медом омиває,
самотню діву, що тепла не знала.

Минає. Тихне. Гасне. Витікає
крізь пальці тінь імен забутих.
Вже більше не шукаю суті.
Мовчу і слухаю майбутнє,
складаючи думки в молитву
до неба сонного:

“Пошли любові справжньої...
Хоч крихту...”.

життя її було соняхом

життя її було соняхом
до неба здіймалося
сонцю пелюстки позичало
щоби могло воно
землю пестити
коли променів бракуватиме
насіння днів теребила
вилущувала зернинки
печаті цілунків ставила
духом почуттів живила
щедро словами поливаючи
а вони
розколисані музикою дня
у вірші запліталися

прокотилося сонце
канатом обрію
у темряві ночі втопилося
лушпиння днів
холодний вітер підхопив
у пустку розвіяв
а слова
мокро і солоно
потекли по її обличчю
на самотні пальці капаючи
віршами ненаписаними

а життя її було соняхом...

ховаємо любов

ховаємо любов
далі від ока людського
ховаємо у серці
але забуваємо
що серце є любові домом
де всі двері і вікна відчинені
де стіни співають пісню серцю
а воно на пальчиках легко танцює
і любові добре так

ховаємо любов
далі від ока людського
ховаємо у головах
тоді всі запитують
чому на вулицях так багато
розквітлих тюльпанів бродить
очі їхні блищать як зорі Єгипту
а вуста червоні наче схід Сонця
і любові добре так

ховаємо любов
далі від ока людського
ховаємо у словах
закопуємо їх
у городах власних душ
тоді плодоносять віршами
висушені на шпильках думки
а мудрість всміхається ласкаво
і любові добре так

*****

я сон у човен тихо покладу
і хвилю відгорну руками
щоб утопити у глибинах моря
нічного марева печаль холодну

повиснуть мокро руки вздовж
німого тіла що забуло дотик
густою фарбою стікатиме по них
змертвіла синява води морської

заплаче вечір заголосить вітер
і я сльозами сумно заридаю
щоби наповнити велику хвилю
яка нарешті сон важкий утопить

і стане тихо і сухим камінням
заблиснуть очі спокоєм порожнім
самотня чайка зазирне у вічі
німим питанням — ти тепер щаслива?

сорок морок

                                                          "плаче дівчинка_зима. їй на вигляд сорок"
                                                                                                   С. Татчин

Прилетіли сороки,
приблизно – сорок.
СорокА морОками
голову оплутали
зимі-дівчині.
Аж розплакалася...
Бо на вигляд
сорок
і
думок сорок
про те,
що дорога до літа стелиться,
що тепло льоди топить,
що тіло її тане разом зі снігом,
що день стає довшим за самотність,
що жовтий колір не личить,
а чорного
сорока відтінків уже не нарахує
....................................

Порозганяла сорок.
Думки перелічуючи,
морОки порозплутувала.
На вигляд не зважаючи,
весні руку подала.
Сороковим вирієм
усміхнулася і -
полетіла
зима-дівчина,
з душею
за двадцять.



*ілюстрація до вірша - робота Ольги Кваші "А я у гай ходила"