*****

Коли місяць-юнак
витинає серпом візерунки
на воротах осені.

Коли тепло старіє
і втікає від літа,
збираючи на своєму шляху
павутинки сонця.

Коли оголені віти
порожнього саду
серце твоє обіймають,
залишаючи після себе
подряпини слів.

Коли душа, наче рана,
а золоте листя віршів
лягає на неї цілющим зіллям -

огорни совість свою
габою жертви
і піснею заколисуй,
наступного літа
чекаючи.