Клоуне усміхнений,
запалюєш кільця моїх бажань,
і жонглюєш ними
у вигаданих тобою напрямках.
Відходиш, не чекаючи овацій,
залишаючи мені трохи ніжності
і павутину сивого диму,
що має обриси твого обличчя.
Той фіміам одурманює мій мозок
і я пишу вірші
так, наче роздаю цілунки.
А потім мовчу до тебе посмішкою,
знаючи, що завтра вона втече від мене.
Побіжить собі світом,
веселіших кутиків вуст шукаючи,
зникне за небокраєм сонця заходом.
А я –
перемовчу осінь,
перенімую зиму.
А на весну зажебоню віршами,
жонглючи кільцями своїх бажань,
у напрямках,
наодинці з собою
вигаданих.
Немає коментарів:
Дописати коментар