КАРМЕН

Кармен,
затиснувши у зубах
багряну троянду,
сидить на ліжку
і плаче,
розгризаючи до крові
пелюстки
своєї свободи.

Важкі кульчики
прислухаються до
шепоту вуст
її.

Кармен,
взявши у руки
голову,
вдивляється
у пустку вечора
що гримить
кастаньєтами
у ритмі фламенко.

Повіки, опадаючи
тягарем гордості,
тихо гаснуть
на очах
її.

Кармен
бровою зламаною,
ніби блискавкою,
перекреслила ніч.
І поплила
мецо-сопрановою
тугою у вічність.

Поперек пустого
ліжка.
затихла пісня
її.