я стала старшою ще на один спогад
закопаю його
у лютневий сніг
що анемічно хоче
рипнути морозом
і
розтанути до наступної зими
забувши про власну
смерть
я стала старшою ще на один вірш
написане мною
малює стежку від і до
віддаляючи початок від кінця
на одне слово
на два
на строфу
наближаючи
кінець до початку
гублюся в часі
та сказано жити
не день
не два
не рік
вічність
і посміхатися
усмішкою Джоконди
Немає коментарів:
Дописати коментар