*****

Чуєш,
як звучить велика пустка
у якій живемо?
Вона співає нам
пісню про час,
якого не можемо втримати
ніколи,
ніяк,
нічим.

Живемо у небутті,
заповнюючи його
галасом,
неспокоєм,
сумнівом
і солоними
від сліз запитаннями
коли,
чому,
для чого?

А може
спробувати
врятуватися від цього,
сховавши голову
у зірковий пил
і заснути?
Бачити сни, більші
за Всесвіт
і зрозуміти цю пустку,
щоб разом з нею
тихим голосом
пісню її снувати

про
звільнення від страждання,
від непотрібної любові,
від болю у серці,
від слів порожніх,
часом наміряних.