пересуваюся канатом життя
і
обережно жонглюю думками
складаючи їх у запитання
чому
вперті яблука
не хочуть падати у небо
і ставати
запашними плодами
впевненості
що
не минає
чому
трагічний кінець
початку
стає продовженням
світлого тривання
у просторі
твоїх
рук
чому
порозвішувані
на павутинках днів
сльози
не висихають
а протяжно бринять
забутою на покосі
косою
чому
Різдво з роками
сивіє
чому
неправильно
поставлені
запитання
залишаються
без
правильно
сформульованої
відповіді
чому...
Немає коментарів:
Дописати коментар