***

одного дня
насмілюєшся померти
очевидно
над твоїм вибором
зарегоче
найближчий ближній
спинившись неподалік
твого ще живого
тіла

позбудешся
речей
бо для чого
тримати при собі
зайвий тягар
коли й без нього
летиш донизу
гарматним ядром

забудеш думати
позбудешся цієї залежності
від розуму
о! він знає
що завжди може
тебе зупинити
перед отим
невідомим
відомим

напишеш тестамент
для порожніх мрій
а може ілюзій
поцілуєш у вуста
самоту
посмієшся з неї
кинувши через плече
байдуже
“бувай, сестро”

звільнишся від усього

підеш уперед

і повернешся

бо

щоразу коли насмілюєшся померти
повертаєшся до життя