*****

у байдужому місті
де манекени сліпими грудьми
вдивляються у ніч
самотній чоловік
на пероні згорілого двірця
листа читав

“прийди на перон... прошу...”

невідомо ким
коли написані
літери обгорілих слів
крутилися у повітрі
клаптиками сірого снігу
і мовчки осідали
на обвуглене табло часу

"прийди на перон... прошу..."

не пам’ятав уже
як кинув до її ніг
букет блискавок
як витанцьовувала по них
дрібними па
вдаючи що не пече
сама ж бо
кликала його листом

“прийди на перон... прошу...”

у байдужому місті
чоловік самотній
згоріло читав манекенам
сліпого листа
про спалену ріку
якої уже
ні їй
ні йому
не перейти

усупереч

простягають корінь до кореня
зв"язатися хочуть
мов коней двоє
дні наші

б"ють копитами у пустку
у пастку ступають
і вчорашніми покосами плачуть
коні днів наших

обмотуємо їх коралями
будні прикрашаючи
а вони
вперто груди напинають
розривають стукотом пута
строкату мелодію проминання творячи

рвуться акорди
музики гамір стихає
а у тиші розквітлій
напружені руки коріння
зв"язатися хочуть
ошалілим коням
усупереч

б"ють копитами
простягають корінь до кореня
б"ють копитами
дні

пора матіоли

коли настане пора матіоли
прийде час ув очі тобі поглянути

не обдуриш дотиком
не обведеш навколо пальця
не засмієш мого голосу

а будеш
через вікно прочинене
рахувати зо мною
китиці дрібного фіолету
меди раннього літа вдихати
і слухати як дзвенять
насипані з подолу ночі
роси

коли настане пора матіоли
прийде час ув очі тобі поглянути

не шукатиму форми
не гризтиму душу
не краятиму серце

а буду
тихо снувати павутину
суму білого
запахами матіоли
вкриватися
з цвіркунами про вічне
розмовляючи

бо

коли настане пора матіоли
прийде час
настане вечір
запахнуть меди
задзвенять роси
заговорять цвіркуни
тільки ти мовчатимеш
у моїх долонях очі ховаючи

інфінітивно

безконечна дія
тебе чекати

місячним променем
вимальовувати вуста
на останній сторінці сну
закривати книжку ночі
і жити день

у горнятку кави топити
плин часу
замішувати ложечкою
вир думок
і ковтати вічність
спрагло припадаючи
до зимної порцеляни

пити те що було
а що буде
залишити на дні
і гущею кавовою
ворожити завтра

подивитися вслід
лінивому голубові
що не хоче листів носити
і спогадом затуркотіти

викричати свій страх
у порожню вулицю
і
зачинити дня браму
перепливаючи
у наступний акт
безконечної дії

тебечекання

я прийду

запроси у свою білу зиму
бо моя чорна

снігові хмари
не чіпаються за мій дах
бо він почервонілими очима
у небо дивиться

під ним дві ластівки
у вирій дорогу забули
а на комині замерзає лелека
крилами обгорнувшись

запроси у свою білу зиму
і я піду

легкокрилими ногами
шляхи до тебе прокладаючи
у вуста свої пісню вкладу
щоб німувала зустрічі очікуючи

пересіяні спогади
у торбу полотняну поскладаю
живитися ними буду
аж шляхи мої чорні закінчаться

запроси у свою білу зиму
і я прийду

була зима

сьогодні була зима
затиснені морозом
легені міста
на видиху
стрімко опадали
додолу
старими вуличками
так
як опадають
пониклі рамена
стиглої жінки
що сухими квітами
пахне

сьогодні була зима
а я позичила собі дім
і відсутністю твоєю
витерла мокрі сліди
торішнім снігом
залишені

***

різдвяними долонями долі
розбігаються у різні боки шляхи
мене шукати

а я тут
на безіменний палець нанизана
виблискую вчорашнім спокоєм
солодко пахну кутею
вертеп нового дня
зустрічаючи