життя її було соняхом

життя її було соняхом
до неба здіймалося
сонцю пелюстки позичало
щоби могло воно
землю пестити
коли променів бракуватиме
насіння днів теребила
вилущувала зернинки
печаті цілунків ставила
духом почуттів живила
щедро словами поливаючи
а вони
розколисані музикою дня
у вірші запліталися

прокотилося сонце
канатом обрію
у темряві ночі втопилося
лушпиння днів
холодний вітер підхопив
у пустку розвіяв
а слова
мокро і солоно
потекли по її обличчю
на самотні пальці капаючи
віршами ненаписаними

а життя її було соняхом...