*****

Піти чи залишитися? Не знає день.
Колишучи в долонях світло світу,
до сну готує Сонця жовту кулю,
що в неба безмірі поволі гасне.

Мереживом тонким останній промінь
стікає густо по стіні холодній,
прозоро, в’язко медом омиває,
самотню діву, що тепла не знала.

Минає. Тихне. Гасне. Витікає
крізь пальці тінь імен забутих.
Вже більше не шукаю суті.
Мовчу і слухаю майбутнє,
складаючи думки в молитву
до неба сонного:

“Пошли любові справжньої...
Хоч крихту...”.